Історія села Миколаївка

З кінця дев’ятого сторіччя вся територія теперішньої  Харківщини входила до складу Київської держави, а з одинадцятого століття  до Чернігівського, трохи пізніше до переяславського та Новгород-Сіверського князівств. Монголо-татарська навала, а потім татарські напади на кілька століть перетворюють ці землі на безлюдні, від чого вони дістали назву Дикого поля.

Протягом п’ятнадцятого та першої половини шістнадцятого століття на зарослі тернами та іншими чагарниками землі знову починають переселятися козаки та українські селяни з Правобережжя та Лівобережжя України.

У середині шістнадцятого століття означені землі, а отже й територія майбутньої Миколаївки, потрапляють у владу Московської держави. Відомо, що Миколаївка розташована на території так званої Слобідської України, яка свого часу простягалася на схід від Гетьманщини й охоплювала великий простір земель до вододілу між Дніпром та Доном на сході і землями донських козаків. Спочатку невелика слобода, яку назвали Вошивою, і стала першовитоком нашого села. Точної дати  заснування Миколаївки істориками встановити не вдалося.

Миколаївка розташована на обох берегах річки Вошивої, завдяки якій село раніше і називалось Вошиве. На користь свідчить, те що починаючи з часу виникнення і аж до 1935 року, коли було утворено Харківську область, Миколаївка входила до складу Полтавської губернії. Миколаївка засилялась повільно і поступово. Найпершою була забудована центральна слобода так звана  Маслянка, згодом виникли й інші слободи чи хутори,  які також увійшли до складу села. Це зокрема Кочерги, Просянка, Головківка, Завгороди та Круча, де ще й досі стоять старенькі хати. Чому наші предки  дали своїм вулицям такі  оригінальні назви, наразі невідомо.

Миколаївські ярмарки проходили в центрі села на головківському майдані. В Миколаївці було земське училище. Саме в цьому приміщенні, де за радянської влади, була відкрита семирічна школа, навчалось ще багато поколінь Миколаївців. В 1802 році була побудована Свято-Миколаївська церква, але нажаль була зруйнована в 1936 році.

У 1935 році була заснована бібліотека, як її називали на той час хатиною-читальнею. На початку 40-х років  було відкрито дитсадок.

У 1936-1940 роках в колгоспах було побудовано тваринницькі ферми, кошари для овець, для збереження зерна зведено комори обладнано токи. Наприкінці 40-х років у центрі села був споруджений магазин, навпроти через дорогу  збудований сільський будинок культури, була збудована контора колгоспу,  поруч сільська  рада.

Найвищого економічного та соціального розвитку Миколаївка досягла в 70-80 роки двадцятого століття, коли після кількох розукрупнень та укрупнень у селі було утворено єдиний колгосп  «Прапор комунізму». До складу Миколаївської сільської ради війшло сусіднє село Абазівка. Таким чином колгосп мав у своєму користуванні 5 тисяч 592 га сільськогосподарських угідь.

В 1969 році було завершено спорудження приміщення восьмирічної школи. Окрасою села Миколаївка став новий будинок культури, що виріс на Головківському майдані. За будинком культури посадили парк, за парком знаходиться стадіон, на якому часто проходили змагання по футболу, як районні так і обласні.

Друга половина двадцятого століття характерна, ще й політичним в соціально-культурному житті та побуті селян. Миколаївка була повністю  радіофікована і електрифікована, почалася газифікація осель колгоспників. Через село пролягає асфальтована траса, що з’єднала його автобусним сполученням з райцентром, Красноградом та Харковом. Очевидно до якогось ювілею або просто для зручності сільська рада перейменувала старі, найвірогідніше ще козацькі назви вулиць Миколаївки. Так Просяна стала Красноградською, Маслянка та Головківка об’єднані єдиною назвою Харківська, Завгороди тепер вулиця Садова, Круча-Набережна, а Кочерги – Партизанська.